Люди.
Перше, що дивує, це неконфліктність. Якби ми витворяли таке в Україні чи навіть в Європі, що коїли там, то нас би обклали штрафами або ба гірше — посадили. Але ніякої адміністративної чи кримінальної відповідальності немає. Люди спокійно реагували на будь-які наші вибрики. За ввесь час перебування там єдиний, хто мені зробив зауваження, — це охоронець в автостанції Осло. У певній мірі це ми почувались там вікінгами.
Друге, це ввічливість. Всі дружелюбні, ніхто не відмовиться допомогти чи роз'яснити як пройти, ще й дасть безплатну карту в дорогу або навіть сам проведе. В місцях для платного кемпінгу ми нахабно питали, де можна задарма розбити намет і нам добросовісно відповідали.
Між іншим, усі знають англійську. При моїй пам'яті тільки двоє, що не знали англійської, й це були доволі молоді люди. У Норвегії англійську вчать усі ще зі школи.
Машини.
Машин дешевих і вжитих немає. Я не бачив жодної з ненорвезькими номерами, тобто туди рідко хто їде зі своїми машинами, хоча ми були трохи не в сезон. Заправляються в основному дизелем.
Природа.
Неймовірно. Словами не передати, чесно. Тому не буду. Просто напишу чого багато: скелі, дерева, вода. І все це перетворюється в чарівну концепцію.
Ціни.
Дуже високі. Там або все дуже дорого або безплатно. Відпочивати там, як більшість звикло в Європі, виходить дуже дорого. Але можна економити, як-от: прохати кип'ячену воду в ресторанах; заходити на пароплави після того, як заїде водій; спати в наметі тощо.
Оплата ведеться здебільшого електронно, я навіть їхніх паперових грошей в очі не бачив. Вони прагнуть взагалі відмовитись від готівки. Брати туди краще картку з євро. Бо мій банк конвертував гривні за дуже невигідним курсом.
Осінь.
Ми потрапили в дуже поганий час для Норвегії. Найбільші потопи за останні кільканадцять років. В новинах тільки про це і говорили. Безперервні дощі, рідко їх не падало й ще рідше проявлялось сонце. Це добавило до мандрівки екстремального присмаку (чого я, як аскет, особливо полюбляю, хе-хе). Водоспадів збільшилось в рази через постійні дощі, бо вода була скрізь. Коли ти стояв під водоспадом ти вже не розумів, чи це вітер воду з водоспаду в тебе кидає, чи це дощ падає. Ну й вітри, місцями нас просто легенько зносило, шапки летіли з голови. Це неймовірне відчуття.
Потяг.
Потяги там класні. Інколи можна найти більш-менш дешевий квиток напередодні кількох днів до відправлення, бо вони часто їздять і їздять переважно порожні. Але найкрутіше це огляд з вікна, ти їдеш немов у кінотеатрі, в якому показують неймовірну природу. Можливо тамтешні люди звикли до такого, але для туриста це однозначно прекрасне видовище.
Транспорт.
Їздять там переважно автомобілями, трохи рідше потягами і автобусами. По місту ще трамваї їздять і велосипедами добираються, але ми були трохи не в сезон.
Деякі дороги платні, але це не дуже очевидно, бо немає кому платити. Це вже спеціальні служби присилають на адресу власника автомобіля, а номер визначають через спеціальний сканер. Наскільки я зрозумів, туристам вони нічого не надсилають, а платять здебільшого місцеві.
На деяких місцях є вантажні переправи на пароплавах, які теж платні. Ціна залежить від кількості пасажирів. Десь від 200 гривень до 400.
Дороги.
Стан доріг, звісно, кращий за наші, попри те, що умови дуже-дуже жорсткі. Рівностей майже немає. Дороги буквально роблять на скелястій місцевості. Нерідко вони дуже вузькі, через це інколи приходиться пускати інший автомобіль здавши назад. Через особливість своєї природи дуже багато поворотів, бо їдеш буквально по боку скелі. Серпантини скрізь.
Прямі дороги — це тунелі, їх там сила-силенна, деякі навіть понад 20 кілометрів сягають. Більшість мають ретранслятори, що дозволяє там слухати деякі радіостанції, та місця де можна повернути і зупинитись у разі такої потреби.
Утримання цієї інфраструктури, напевно, приходиться країні дорого, але результат вражає. Ще я застав підрив каміння. Схоже, вибухівки вони використовують доволі часто.
Побут.
Селища там зазвичай розміщено вздовж дороги (трас як таких у них немає) і по скелі вверх, куди теж ведуть серпантини. Будинків занедбаних немає, всі охайні й в такому простому дерев'яному стилі, якогось постмодерну я не зауважив. Будинки сильно розкидані через скелястість.
Попри дикі умови норвежці мешкають більш-менш заможно, але скромно. В декого є пасовища. Пасуться в основному вівці, трапляються воли, коні.
Також є дикі тварини, мені траплялись лемінг та горностай на Язику троля.
Язик троля.
Це напевно найбільша атракція в Норвегії, сюди ходять колонами туристи, але не в цей сезон. Нас багато хто відмовляв від походу туди, бо погода була не сприятлива, а похід довгий і в туманну погоду не оціниш всієї краси. Ми, звісно, не дослухались нікого, бо їхали ми туди не для раціональних рішень.
Теоретично маршрут має 11 кілометрів, хоча мені суб'єктивно він видався довший. Але кожен кілометр інакший — природа міняться доволі жваво. Після першого кілометра пропадають набридливі дерева. В багатьох місцях Норвегії вони банально заважають оглянути, що внизу. Різноманіття в усьому, то каміння, то флора, то фауна, то вітер вщухає, то потоки води перетворюються у водоспад, то озеро з'являється, то ти біля обриву стоїш.
Природа там дуже дика, ввечері шукати маршрут майже неможливо, хоча й часто трапляються каміння з червоною міткою Т. Під час дощів маршрут міняється, бо з'являються нові потоки, які затоплюють стежки. Якщо ми йшли туди по одній, то назад приходилось по іншій. Багато де вручну виставлено каміння для проходження, особливо на початку, інколи траплялись дерев'яні балки замість мостів. Місцевість доволі відкрита, хоча якщо навпростець йти, загрожує натрапити на якесь велике болото чи неперехідний потік.
З-поміж туристів нам трапилось чотири групи. Це багато, враховуючи, що там було мокро й холодно.
Економіка.
Країна по суті живе з нафти, газу та риби, яку вони добувають з моря. Також працюють кілька заводів, розвивається туризм, але цього явно не достатньо. Енергетика здебільшого водна. Скидається на те, що держава сама підтримує своїх громадян через свій морський прибутковий експорт.
Емігранти.
Найбільше здивувало — кількість іноземців з Африки чи з інших нерозвинених країн. Багато мусульман і всі вони забезпечуються державою. Це мені здалось дивно, бо в такій холодній країні стільки емігрантів з теплих країн.
Підсумки.
Загалом Норвегія склала враження як країна майбутнього: немає готівки, люди привітні й ненабридливі, побут гарно поєднується з природою, все по можливості автоматизовано — катма людського втручання, населення соціально забезпечено тощо. Можливо, все надто раціоналізовано, але відчувається, що важкі природні умови Скандинавії змушують тяжіти до холодного розуму, а не гарячих голів. Я коли вернувся до Польщі, то відчував себе в країні третього сорту. Тому неодмінно приїду туди ще разок і вам раджу!
